Поверхневе насичення металу під час сульфоціанування змінює стан структури і тим самим підвищує:
- статичну та динамічну міцність,
- твердість
- прироблюваність поверхонь, що труться,
- протизадирні властивості
- зносостійкість
- корозійні властивості цих матеріалів.
Процес сульфоціанування проводять у газових середовищах та розплавлених солях при температурі 560-620°С, з витримкою 1...4 години. Найбільше поширення отримало проведення процесу у рідких середовищах.
Метою сульфоціанування є підвищення зносостійкості, межі витривалості, поліпшення приробітки деталей, що труться, а також значне підвищення протизадирних властивостей.
Для рідинного сульфоціанування застосовують ванни, до складу яких входять солі, що забезпечують насичення азотом, вуглецем, сіркою та нейтральні солі.
Під час сульфоціанування на поверхні утворюється зміцнений шар, який за своєю будовою нагадує карбонітрований, відмінністю є наявність на поверхні зони із сульфідів.
Оскільки температура обробки не перевищує 620°С, то структурних перетворень, подібних до тих, які протікають в результаті аустенітизації при загартуванні, не відбувається, що дозволяє проводити охолодження з будь-якою швидкістю без ризику виникнення мартенситу. З цієї причини, на відміну від загартування, деформації та короблення сульфоціанованих деталей та інструментів виходять незначними. Це дозволяє спростити подальшу обробку і взагалі позбутися її, тобто, піддавати сульфоціануванню вже готові деталі, що пройшли обробку різанням, шліфуванням, без припуску на остаточну обробку.
